Головне меню

Фотогалерея міста

Історія та спадщина - 1921-1939 роки

Зміст

 1921-1939 роки

 Згідно з мирним договором, підписаним у ризі 18 березня 1921 року між РРФСР, УСРР і Польщею, Корець входив до складу Польщі як центр гміни Рівненського повіту Волинського воєводства. відразу ж за східною околицею міста проліг кордон між Польщею та Радянським Союзом. Корець перебував на жорсткому прикордонному та поліцейському режимі, в місті постійно знаходилися військові частини, в”їзд дозволявся лише за перепустками.

 Згідно з переписом 1921 року в корці проживало 4946 осіб, з них: українців - 521 (10,5% від загальної кількості мешканців), поляків – 481 (9,7%), євреїв - 3887 (78,6%), росіян – 32 (0,6%); німців – 14 (0,3%), інших - 5 (0,1%).

 За віросповіданням населення Корця розподілялося таким чином: православні – 570 осіб (11,6% від загальної кількості віруючих); римо-католики - 470 (9,5%); іудеї - 3888 (78,6%), інші - 18 (0,3%).

 Таким чином, Корець на початку 20-х років ХХ століття був маленьким містечком з переважно єврейським населенням, що було характерно для Західної України ще в часи Російської імперії (український етнічний елемент переважав в основному на селі ).

 Дещо непропорційно до відсоткового співвідношення між віруючими різних конфесій були представлені культові споруди міста. У 20-х роках у місті діяло 6 православних церков, 2 синагоги, костел і жіночий православний монастир.

 На початку польської окупації в 1920-1921 роках у місті й навколишніх селах панував безлад, повна дезорганізація всіх сфер життя. Основною причиною цього були постійні військові дії у попередні роки та часта зміна влади. Щоб встановити хоч якийсь порядок у такому важливому прикордонному пункті, як Корець було відновлено діяльність поліції. За польським документом 1920 року, на території міста діяло 19 поліцаїв, з них четверо скеровані з Рівного через старосту, а 15 тимчасово були виділені через начальника 4-го прикордонного району.

 Надзвичайно погіршилася криміногенна обстановка. великого розмаху набули крадіжки та нищення лісів, у чому здебільшого були винні державна поліція та власники, які легковажно до цього ставилися. Зросла кількість звернень населення району до начальства з судовими позовами. та багато з них, особливо спірні питання, не вирішувалися через брак умов для цього. У районі не було приміщення для судді й тому така посада взагалі була відсутня.

 Корець був основним пунктом масового самогоноваріння, яким займалися в основному євреї. Всього в районі було відомо до 30 таємних горілчаних виробництв. Влада намагалася вжити всіх заходів для їх викриття.

 У лісах навколо Корця діяли озброєні банди. Найвідомішою з них була банда Митрофана Заклініка, яка нараховувала 8 осіб. Вони грабували навколишні села і часто здійснювали напади на людей. У багатьох випадках бандити перодягалися у форму польських солдатів, а при небезпеці рятувалися за прикордонною лінією.

 На початку 20-х років катастрофічне становище спостерігалося у всіх сферах соціального життя населення краю, особливо в галузі освіти. Через брак коштів і належної організації на кінець 1920 року лише кілька шкіл у районі продовжували проводити навчання: у Корці – російсько-українська школа, російська гімназія, чотирикласна українська школа та кілька невеличких шкіл у селах. Особливо страждали народні школи через те, що багато шкільних приміщень було зруйновано, а вчительський персонал не мав належної професійної підготовки.

 У Корці на той час діяли цукровий завод, фабрика сукна та мила, млин, крупорушка. Добували граніт на березі Корчика та поблизу сіл Голічівка і Головниця. У місті було два готелі – “Europejski” та “Warszawski”, ресторан, кав”ярня. Діяли також два філантропічних і одне спортивне товариство, дві кредитні установи. Двічі на місяць проводились ярмарки.

 З лікувальних установ у місті існувала “izba chorych” (на 6 ліжок) і диспансер (на 2 ліжка). На території Корецької гміни діяв сеймиковий шпиталь. У Межирічах з подібних закладів діяли амбулаторія на два ліжка і. як і в Корці, “izba chorych”, теж на 2 ліжка. Працювали два лікарі, дантист, фельдшер, була невелика приватна аптека.

 Незважаючи на те, що у Корецькій та Межиріцькій гмінах діяли певні підприємства, виробництво їх було не на високому рівні. Фактично Польща перетворила західноукраїнські землі на ринок збуту товарів і сировинний придаток. На розбудову промисловості уряд не звертав уваги. Переважна більшість населення була зайнята у сільському господарстві. На підприємствах, які існували на кресах, робітники отримували значно меншу зарплатню, ніж їх колеги у Великій Польщі. Продукцію, що вироблялася на місцевих фабриках та заводах, продавали за значно нижчою ціною. Це призводило до погіршення матеріального становища місцевого населення. Ці факти у поєднанні з насильницькою полонізацією кресових земель спричинювали спротив українців. Так, восени 1922 року Рівненським повітом прокотилася хвиля економічних страйків. Один з найбільших виступів відбувся на Корецькому цукровому заводі. Але цей виступ був локальним, тому влада порівняно легко придушила його.

 Та на цьому заворушення не припинились. У селі Користь у 1924 році місцеві жителі побили групу поліцаїв, які прибули в село описати лісоматеріали, захоплені селянами у місцевого поміщика. Виступ вдалося придушити за допомогою великого загону поліції. Було заарештовано 27 чоловік. У тому ж році було спалено панський маєток у селі Забара.

 Прояви непокори владі були й пізніше. У березні 1936 року, в селі Морозівка деякі селяни відмовилися сплачувати податки, та у великий виступ ця подія не переросла. 14-15 червня 1937 року внаслідок зниження денної платні відмовилися приступити до роботи робітники цукрозаводу, зайняті на обробітку буряків. Вимога не була задоволена, а стосовно одного з ініціаторів страйку, Пилипа Якубовича, було розпочато слідство.

 Найактивнішими суспільно-політичними чинниками в 20-30 роках у корці були радикальні організації, головним чином, Сельроб (місцеве відділення відкрите в 1926 році) та Комуністична партія Західної україни (КПЗУ; осередок у місті виник у 1933 році). Це було зумовлено прикордонним розташуванням міста, що, в свою чергу, призводило до подвійної комуністичної обробки місцевого населення - з-за кордону та зсередини. Потрібно відзначити, що спочатку діяльність цих організацій мала певний успіх. Особливо сильні прокомуністичні настрої спостерігалися в самому Корці та прикордонних селах Корецької гміни.

 Докорінно ситуація змінилася в 1933 році, коли в Радянській Україні відбувся голодомор. Реальні відомості про нього друкувала не тільки офіційна польська, а й українська преса, головним чином соціально-демократичного спрямування. Тоді ж КПЗУ активізувала свою діяльність у східних прикордонних районах Польщі. У корці на цукровому заводі теж було створено комуністичний осередок. Члени прикордонних осередків доводили, що ніякого голоду в УРСР немає, що все це вигадки панів, куркулів і попів. Здійснювалася ця пропаганда посередництвом газет “Сель-Роб” і “Сила”. Та жителі міста невдовзі самі довідалися правду про дійсне становище з перших вуст. Влітку 1933 року розпочався масовий перехід кордону селянами з голодуючої Великої України. місцеві жителі були занепокоєні долею своїх рідних по той бік кордону. Вони збирали харчі і йшли до прикордонних постів, прохаючи червоноармійців-прикордонників передати їжу тим, хто потребує, але зустрічали тут відмову, лайку та погрози.

 25 липня 1933 року у Львові з ініціативи Української Парламентської Репрезинтації було утворено Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні, який зайнявся збором коштів і матеріальних пожертв для голодуючих. Допомогу, яку збирали у Волинському воєводстві, мали переправляти через Корецьке митницю. Чим це закінчилося, згадує учасник тих подій, житель Корця: “Пункти збору допомоги були в Дубно та Дермані. Обози прийшли в Корець. Польський прикордонний корпус обози пропустив, а московські прикордонники завернули їх назад, заявивши, що нікому на Україні це не потрібно, колгоспники живуть заможно, так що самі кому завгодно допоможуть при потребі. Але ж ми добре знали, що там повальний мор, знали також, що в Одеському порту відправляється мука за безцінь за кордон у мішках з написом “Излишки УССР”. таким чином, бачимо. що місцеві жителі мали уявлення про те, що голод в УРСР мав штучний характер. Тим більше, що, за свідченнями очевидців, урожаї в 1932-1933 роках як по один, так і по другий бік кордону були значно вищими, ніж у попередні роки.

 Тим часом, на початку 30-х років і так нечисленне населення Корця ще зменшилося. Станом на 9 грудня 1931 року в Корці мешкало 4039 осіб, що було на 907 осіб менше, ніж у 1921 році. Найбільше зменшилася кількість українського населення – з 521 у 1921 до 292 у 1931 році, або ж на 44%.

 Досить міцні та впливові позиції в місті займала православна церква. У 1936 році в Корці діяв Свято-Троїцький жіночий монастир і 5 православних приходських церков: Свято-Вознесенська (в передмісті Жадківка, тепер село Жадківка), Свято-Юр”ївська, Свято-Миколаївська, святої Параскеви П”ятниці (П”ятницька), Кузьмо-Дем”янська. У всіх церквах, окрім церкви святого Миколи, богослужіння проводились українською мовою. про високий рівень національної свідомості жителів міста свідчать виступи священнослужителів і прихожан на честь приїзду до Корця архієпископа Волинського Алексія. Приїхавши увечері 25 вересня 1936 року до міста, він одразу ж відвідав монастир, де виступив з промовою антикомуністичногго та антирадянського змісту, в якій змалював ті завдання, які повинна виконувати церква на польсько-радянському кордоні. Зокрема, він сказав: “ Тут (у монастирі) світло, гул дзвонів – може, їх серце пробуджується і, може, вони зобачать світло.

Оголошення

Тепер у КП "Корецьжитловодоканал" можна зателефонувати з мобільного - 0682100166