Головне меню

Фотогалерея міста

Історія та спадщина - ХVІІІ століття - 1861 рік

Зміст

 ХVІІІ століття - 1861 рік

 До Корця ХVІІІ століття характеризувалося поступовим занепадом – його мешканці вели непримітивне провіційне життя. У 1775 році в місті нараховувалося всього 272 будинки, а в 90-х роках ХVІІІ століття в ньому мешкало 4706 осіб і була відсутня будь-яка промисловість. У Межирічах, які в 1776 році втратили Магдебурзьке право, у 1798 році був 121 двір і 1069 жителів.

 У 1651 році перервалася лінія князів Корецьких. Останній їх представник, Самійло-Карл, помер бездітним, а тому Корець перейшов до родичів Корецьких – Лєщинських, а на початку ХVІІІ століття - до однієї з гілок магнатської родини Чарторийських, які почали зватися Чарторийськими-на –Корці. Відродження населеного пункту розпочалося при останньому представникові цього роду, стольнику Великого князівства Литовського Юзефі Чарторийьскому. Насамперед, на початку свого володіння містом,у 1780 році, він здійснив велику перебудову замку, внаслідок чого повнстю змінився зовнішній вигляд споруди, яка була пристосована під князівський палац і резиденцію. У 1788 році поблизу замку було збудовано малий князівський палац.

 Наприкінці 80-х років ХVІІІ століття на березі Корчика було відкрито поклади високоякісної каолінової глини. На їх основі в 1790 році було засновано порцеляново-фаянсовий завод, який того ж року випустив першу продукцію: чашки, чайники, столові сервізи, свічники – всього понад 20 тис.штук посуду. Це були перші порцелянові (фарфорові) вироби саме українського виробництва. На них ставилась власна заводська марка – напис “Korec”, виконаний від руки золотом, що, до речі, теж було першою торговою маркою, яку почали застосовувати в Україні.

 Окрім дорогих речей, на підприємстві виробляли також посуд для простолюду: поштучні тарілки, чашки з блюдцями, чайники. кавники, цукерниці, ажурні чашки, вази для квітів та інше; виготовляли спеціальні баночки та вазочки для аптек. Для Катерини ІІ тут було виготовлено сервіз на 12 персон. За це імператриця нагородила директора фабрики Мезера. Вже в 1793 році на фабриці працювали на 86 верстатах понад 1000 майстрових, художників та інших робітників. За головними майстрами фабрики, братами Францом та Михайлом Мезерами, постійно шпигували: їм заборонялося виїжджати з містечка, заводити знайомства з місцевими мешканцями; але плата у майстрів була досить досить високою.

 Оздоблення готових виробів на підприємстві займалися 73 місцевих художники. Найвідомішими серед них були: антон Гаєвський, Григорій Хомицький, Блюман. також найкращими були: точильник Григорій Повицький, формувальник Петро Турчинський, модельник Ілля Самборський. особливою витонченістю вирізнялися малюнки Ф.Компаничної, кріпачки Юзефа Чарторийського.

 В оздоблені виробів широко застосовували прийоми класицизму кінця ХVІІІ століття, який у цей час набував розквіту в українському мистецтві. У перший період виробничої діяльності на підприємстві найчастіше всього застосовували розпис золотом на білому фоні черенка. Останні 15 років роботи фабрики характеризувались оздобленням із застосуванням поліхрому, квіткового розпису.

 Матеріал для фабрики, глазур завозили з-за кордону, а глину і різні супутні компоненти добували на місці. Ввесь посуд продавався у Корці, у спеціальній крамниці, а також в інших губерніях і країнах. Польський король Станіслав Понятовський 19 травня 1790 року надіслав Францові Мезеру лист з подякою за створення підприємства.

 Корецький фарфор, за свідченнями сучасників, не поступався саксонському і був кращим, ніж віденський. Нині окремі зразки продукції заводу представлені в експозиціях музеїв Парижа, Варшави, Лейпцига, Львова, Москви, Санкт-Петербурга, Полтави; столовий сервіз корецького фарфору, який знаходиться в санкт-петербурзькому Ермітажі, належав російській імператриці Катерині ІІ.

 У 1797 році пожежа знищила завод з усім майном. У 1804 році Ю.Чарторийський, мріючи відродити славу корецької порцеляни, запросив на посаду директора фабрики севського майстра Меро. На короткий період виробництво високоякісної продукції було відновлено, але після смерті князя в 1810 році підприємство почало занепадати, виробничі потужності залишилися незмінними, без тенденцій до зростання. У 1823 році тут працюало 77 кріпаків і 7 вільнонайманих робітників. Та невдовзі місцеві запаси сировини було вичерпано, і каолінову глину довелося возити аж з Дубровиці, за 150 кілометрів. Це створювало багато труднощів, і в 1831 році підприємство припинило існування.

 Окрім порцеліново-фаянсового заводу, наприкінці ХVІІІ століття в Корці існувала також полотняна мануфактура, на якій у 1787 році працювало 6 майстрів-ткачів, 2 учні-ткачі, 1 майстер-серветник, 4 учні -серветники і 80 прядильниць.

 Давали продукцію і три шкіряні мануфактури, які належали: міщанці Вікторії малевській, іноземцю Даніелю Ситресу і купцеві Шмулю Дисюку.

 У 1793 році відбувся другий поділ Польщі, за яким Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. Корець було включено до складу Волинського (до 1795 року - Ізяславське) намісництва, а з 1797 року він став містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

 Входження Корця до складу Росії активізувало економічний розвиток міста і сприяло створенню нових підприємств. На поатку 90 років ХVІІІ століття у місті відкрилася нова суконна мануфактура, на якій у 1797 році було виготовлено 9900 аршинів сукна та інших вовняних тканин. Продукцію цю виготовляли на 9 верстатах 39 постійних і 100 сезонних робітників. Ця мануфактура була вотчинною і належала Ю.Чарторийському. У подальші роки обсяг випуску продукції на ній зростав.

 1823 рік став піком продуктивності підприємства, яке за кількістю виготовленої продукції поступалося на Волині лише Рівненській мануфактурі (66 тис.аршинів). Цього результату було досягнуто мінімальною кількістю робітників. Так, якщо в 1809 році на Корецькій суконній мануфактурі працювало 326 робітників, у 1815 році - 315, то у 1823 році - 183 (182 кріпаки і 1 вільнонайманий). Це дає підстави вважати, що власники мануфактури – наступники Ю.Чарторийського – провели певну механізацію виробництва, що дало змогу зменшити більш ніж у 1,5 раза кількість робітників.

 Суконні мануфактури, окрім Корця, існували також і в деяких селах, які зараз входять до складу Корецького району.

 Окрім згаданих, у середині ХІХ століття на території Кореччини діяли ще такі підприємства: у Корці - 4 шкіряні (виробляли продукції на 1250 крб. На рік) і свічковий (продукції на 680 крб. На рік) заводи; в Жадківці – невелике цегельне підприємство; в Дермані – поташне 9виручка від продажу продукції цих закладів становила відповідно 240 та 970 крб. на рік).

 У 1831 році на польських землях Російської імперії вибухнуло повстання, яке було придушене царським урядом. У повстанні брало участь і польське населення корця. Результатом поразки повстанців для корецьких поляків стала конфіскація у них францисканського кляштору і передача його православній громаді міста, внаслідок чого релігійна установа, котра понад два століття була католицьким монастирем, стала монастирем православним, який дістав назву Свято-Троїцького.

 Через повстання постраждав також і один з тогочасних власників Корця - граф Герман Потоцький; у нього забрали ту частину Корця, якою він володів, і передали її до казни. Інша частина Корця залишилась у володінні князя Артура Яблонського та нащадків іншої лінії Потоцьких – Молодецьких (названі вельможі стали власниками Корця після смерті Юзефа Чарторийського у 1810 році).

 У польських власників конфіскували і промислові підприємства, деякі з них закривалися, а деякі зменшували обсяг виробництва, що призвело до їхньої поступової деградації й закриття у зв”язку з банкрутством. Так, у 1847 році було закрито Корецьку суконну мануфактуру.

 Таким чином, у середині ХІХ століття економіка Корця набула аграрного характеру, а базувалася вона, головним чином, на торгівлі хлібом. Місто навіть стало одним з головних пунктів цієї торгівлі в Україні. У Корці регулярно проводилися зернові ярмарки. Місто вело активну торгівлю й іншими сільськогосподарськими товарами. Шлях, що вів до Києва, втратив своє основне значення. Тепер головний шлях з Волині на Київ проходив на півсотні кілометрів південніше міста і пролягав через Славуту, Шепеиівку, Полонне, Бердичів. А для Корця основним став шлях, який вів у північному напрямку – через Людвипіль, Березне, Степань, Пінськ, Мінськ – до Петербурга.

 У листопад 1846 року за завданням Археографічної комісії Корець відвідав Тарас Шевченко. У своїй повісті “Варнак” він писав: “Из кременца пошел я через село Вербу в Дубно, а из Дубно на Острог, Корец и на Новоград-Волынський». У місті Шевченко зробив кілька замальовок історичних пам”яток, давши опис їх стану на сторінках повісті “Прогулка с удовольствием и не без Морали”: “ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными, как, например, в Остроге или в Корце. в Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких сама собою в развалины превратилась».

 У 1845 році в Корці побував відомий український та російський історик Микола Костомаров, який вчителював тоді в Рівненській гімназії. Метою його приїзду до міста був збір фолькльору, а також історичного та етнографічного матеріалу.

 У 1850 році в Корці зупинявся класик французької та світової літератури Оноре де Бальзак, який їхав до Бердичева на вінчання з графинею Е.Ганською.

Оголошення

Тепер у КП "Корецьжитловодоканал" можна зателефонувати з мобільного - 0682100166