Головне меню

Фотогалерея міста

Історія та спадщина - Литовсько-польський період (середина ХІV століття - 1647 рік)

Зміст

 Литовсько-польський період (середина ХІV століття - 1647 рік)

 У 1340 році помер останній волинський князь з роду Романовичів – Юрій ІІ Болеслав. після його смерті князем на Волині став син великого князя литовського Гедиміна Любарт, який номінально вважався галицько-волинським князем. Але в Галичі правив перемишльський воєвода Дмитро Дедько. Таким чином, Волинь князівства Литовського, хоча до середини ХV століття зберігала статус князівства, який втратила в 1452 році й стала звичайною провінцією Литовської держави.

 У соціально-економічному плані життя Волині в другій половині ХІV - на початку ХV століття характеризується зростанням великого феодального змелеволодіння, яке тут було найбільш розвинуте порівняно з іншими українськими землями. Це стосувалося як сільськогосподарських угідь, так і населених пунктів, у тому числі міст, зокрема Корця. Литовський уряд заохочував цю політику, залишивши за українськими князями-магнатами їхні землі з умовою васальної залежності від великих князів литовських. У свою чергу, ці магнати проводили подібну політику стосовно своїх васалів.

 Так, у 1341 році князь Любарт надав праправнуку Данила Галицького, князю Федору Острозькому, у володіння Острозький уділ з містами Острог, Заслав і Корець. У 1386 році великий князь литовський Ягайло Ольгердович підтвердив права Федора Острозького на Острог і цією ж грамотою надав йому право на володіння Корцем з прилеглими селами. Таким чином, князі Острозькі стали першими власниками Корця, який отримав статус приватновласницького міста.

 На початку ХV століття Корець переходить до представників литовської великокнязівської династії Гедиміновичів, які зробили місто центром своїх володінь і стали зватися князями Корецькими. Корецькі разом з іншими князями утворювали верхівку суспільної ієрархії на ураїнських землях, засідали в “Раді Панів”, займали високі урядові посади. Нариклад, князь Богуш Корецький був воєводою волинським, старостою луцьким, брацсавським і вінницьким.

 За віросповіданням князі Корецькі були православними, виступали фундаторами церков і монастирів. Проте після смерті князя Костянтина Костянтиновича Острозького, життя і діяльність якого були своєрідними гарантами православ”я в Україні, розпочався масовий перехід представників магнатських родів у римсько-католицьку віру та їх ополячення. Серед інших це зробили і князі Корецькі.

 За кількістю земельних володінь на Волині Корецькі посідали п”яте місце відразу за Острозькими, Збаразькими, Сангушками і Чарторийськими і входили до числа 13 магнатських родів, яким належало більше половини волинських селянських господарств.

 Були серед Корецьких і видатні, героїічні постаті. Молодші представники цього роду були серед перших організаторів Запорізької Січі. Василь, Лев і Олександр Корецькі загинули в битві з татарами під Сокалем у 1519 році.

 Самійло Корецький був одружений з дочкою молдавського господаря Ієрамії Могили Катериною, підтримував зброєю, спираючись на козацтво, його сина петра (майбутнього київського митрополита) та самого Ієремію, а загони Корецького кілька разів відстоювали молдавські землі у боротьбі з турками. Втручання Самійла Корецького у династичну війну 1612-1616 років у Волощині свідчило про його великий авторитет і впливовість. Він брав участь у боях з турками під Цецорою, а в 1622 році був схоплений та страчений ворогами. Його мужня смерть залишила слід в усній народні творчості. Так, в архіві Корецького монастиря зберігся зразок селянської легенди, нібито записаної з уст княжого хлопця-джури: “І привели басурмани його на площу Стамбула, і на ногах його були диби з дерева, і вкопали стовпи в п”яти корабелях (турецька шабля) висоти, і зробили на горі перекладину, прив”язали шнура і до нього гака тяжкості 5 кіп грошей мідних, повісивши його за власне ребро. А опісля князь взяв люльку і курив її, висячи, і відійшов із землі басурманської в царство вічності”.

 Свою діяльність у Корці нові власники розпочали, насамперед, з організації оборони міста проти нової небезпеки, яка з ХV століття почала загрожувати українським землям – турецько-татарських нападів. Ще в 1386 році князь Федір Корецький на кручі над Корчиком заклав дерев”яний замок, який оточили глибоким ровом, наповневши його водами річки. У 1495 році замок витримав татарську облогу. Нападники були розбиті під його стінами об”єднаними силами корецьких міщан і війська, очолюваного князем С.Голь-шанським.

 У другій половині ХVІ століття князь Богуш Корецький повністю перебудував замок, укріпивши його мурами, внаслідок чого споруда стала майже неприступною “могутньою цитаделлю”.

 На кінець ХV століття Корець входив до числа 35 міських поселень, які існували в той час в україні, але його розвиток, як і розвиток інших міст, проходив ще повільно. У середині ХVІ століття на українських землях, що перебували під владою Великого князя Литовського, нараховувалось майже 150 міст і містечок. З них містами вважалося 45 населених пунктів. Згідно з класифікацією, запропонованою П. Сасом, вони поділялися на: малі (до 200 будинків), середні (від 200 до 700 будинків) і великі (понад 700 будинків). Корець входив до числа малих міст. Він був позначений у тому чсилі інших 29 населених пунктів Волині на географічній карті Європи, яку уклав у 1554 році фламандський картограф Герард Меркатор.

 У 1569 році в місті Люблін було укладено унію Великого князівства Литовського з Польським королівством, внаслідок чого утворилася нова держава - Річ Посполита. Волинь, нарівні з Підляшшям, Київщиною та Брацлавщиною, відійшла у підпорядкування Польщі. На її території було утворено Волинське воєводство, а Корець увійшов до складу Луцького повіту цього воєводства як центр волості, що нараховувала 90 населених пунктів, у тому числі три (крім Корця): Межиріч, Киликиїв, Ярунь. У такому адміністративному підпорядкуванні місто перебувало до 1648 року.

 Саме підписання унії викликало неоднозначну реакцію серед українських магнатських родів. Українське панство боялося, що об”єднання Литви з Польщею негативно вплине на його станові права та привілеї, які будуть урізані або скасовані на користь польської шляхти. Серед Магнатів, які найдовше різноманітними способами противилися після того, як король пригрозив йому репресіями.

 Тим часом в Україні в цілому й особливо на Волині продовжували зростати великі феодальні землеволодіння. Так, наприклад, князь Яхим (Юхим, Єфимій) Корецький (близько 1550 – не пізніше 1617 року), крім міст і сіл Корецької волості у Волинському воєводстві, володів: містом Торговиця, селами Дуплинки, Новосілки, Токарів, Величівка, Мхарів, Бесідки, Чорнокали; у Київському повіті Київського воєводства – містами Білилівка та Ходосівка, селом Раставиця; у Брацлавському повіті Брацлавського воєводства – містом Губин, а також багатьма іншими населеними пунктами на території цих воєводств.

 Згідно з тарифним переписом 1629 року князь Карл Корецький мав у своєму володінні 90 поселень, в яких нараховувалося 2392 дими. Князь Самійло Корецький за подимним реєстром 1640 року був власником 1373 димів. У цілому ж перед національно-визвольною війною українського народу 1648-1657 років чотири представники роду Корецьких володіли: на Волині - 6344 дими, на Київщині - 2432 димами, на Брацлавщині - 2406 димами, що загалом становить 11173 дими, або ж понад 57 тисяч підданих.

 Як правило, князі Корецькі особисто управляли лише Корцем і навколишніми селами, а більшість своїх володінь, особливо в інших воєводствах, здавали в оренду посесорам.

 Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до провадження власного господарства з вирощуванням хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини, яке було засноване на постійній щотижневій панщині. Документальною основою впровадження фільварськового господарства стала “Устава про волоки”, видана у 1557 році великим князем литовським і королем польським Сигізмундом ІІ Августом. Почали утворюватися фільварки і в Корецькій волості, де на першу половину ХVІІ століття із 70 сіл, які безпосередньо підпорядковувалися князю Карлу Корецькому, 52 було об”єднано у 18 фільварків (у середньому 2-3 села у фільварку).

 Зростання феодального землеволодіння призводило до посилення кріпосної залежності селян. Правове становище селянства на волинських землях, у тому числі й у Корці та волості, визначалося Литовськими статутами, а після Люлінської унії - і польським державним законодавством. Згідно з цими правовими нормами власність на землю мав лише шляхетський стан, що було його класовим (становим) привілеєм. Селянство на землях феодалів перебувало під їх необмеженою владою. В “Уставі про волоки” підкреслювалося, що не тільки селянське майно, а й сам селянин належить феодалові. “Артикули” польського короля Генріха Валуа від 1573 року впроваджували необмежену панщину в маєтках, а Литовський статут 1588 року остаточно ввів українське селянство до закріпаченого стану.

 Основною формою протесту селян проти панської сваволі стали втечі в степи, до козаків, або ж від одного поміщика до іншого.

 Селянські заворушення не пройшли повз увагу козаків. Після того, як вони припинили війну з турками, їхня головна увага була звернута до внутрішнього становища в Речі Посполитій. Багато селян тікали на Запоріжжя. Від них і дізнавалися запорожці про дійсне становище в краї.

 Козацькі повстання розпочалися в грудні 1591 року виступом Криштофа Косинського. Загін реєстрових козаків заволодів Білою Церквою, що стало початком повстання, яке згодом охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та перкинулася на Волинь. Але на початку 1593 року повстання, яке очолили Северин Наливайко та Григорій Лобода. Наприкінці 1595 – на початку 1596 року на Волині активно діяв загін міщан і селян, про який згадується у гродській книзі під 7 березня 1596 року. У записі повідомляється, що дві сотні людей - міщан містечка Межирічі (тепер - село Великі Межирічі Корецького району) – на чолі з Охрімом Гуменецьким, теж межиріцьким міщанином, який іменував себе “сотником”, нападали на панські маєтки, громили шляхту. Озброївшись, цей загін у 1596 році напав на маєток місцевого пана Олександра Семашка. На боці цієї сотні, яка називала себе сотнею війська Лободи, були місцевий урядник та орендар. Цілком могло бути, що це відповідало дісності, оскільки Григорій лобода розсилав людей “з Оруча на різні місця”, зокрема до Корця та Межиріча.

 Приблизно 20 лютого 1596 року Наливайко, який на той час перебував у Степані, отримав інформацію від свого шпигуна з Луцька про приїзд коронних жовнірів на Волинь. Тому він скасував свої плани походу на Олику та Луцьк і одразу рушив у напрямку Корця. Протягом лютого 1596 року Корець перебував під контролем повстанського війська. Та не всі великі землевласники внаслідок цього виступу втратили свої багатсва. Деяким з них, у тому числі й князю Яхиму Корецькому, Наливайко обіцяє не зачіпати їхніх маєтків. Та повстання зазнало поразки.

 Розвиток феодального землеволодіння та феодальних відносин на українських землях у ХІV- ХVІІ століттях передбачав зростання торговельної активності в містах, посилення товарно-грошових відносин, розвиток торговельних шляхів, один з яких проходив через Корець - зі Львова і Луцька - на Київ.

 У місті існував також митний прикомірок Луцької митної комори. Існування численних внутрішніх мит призводило до подорожчання товарів, а часто робило економічно невигідною їх доставку на ринки. Згідно з листом польського короля Казимира ІV Ягеллончика, який датується між 1463 та 1475 роками, до луцького старости Андрія Леонтовича, маршалка волинського Олізара Шиловича та намісника перемильського Андрія Волотовича, у Корці було встановлено такі мита: “… від навантаженого воза по два гроша, а від порожнього не треба брати, а приїде хто і проживає більше чотирьох тижнів хоч один день і за це також по два гроша…”. Отже, митом обкладався не тільки проїзд з товарами через місто, а й перебування в ньому купців понад встановлений термін.

 Не задовільняючись такими митними ставками, місцевий магнат у першій половині ХVІ століття вві власне мито – “мито нове незвичайне”, яке передбачало по два гроша брати вже не з кожного воза, а з кожного коня, і корім того, скопне мито з хутрового звіра. Подібні самочинні мита вводили у своїх маєтках й інші шляхтичі. У зв”язку з цим луцькі міщани звернулися до луцького гродського суду зі скаргою на шляхту Луцького і Володимирського повітів, у тому числі й на князів Корецьких. Її було передано на розгляд урядових ревізорів, у вироку яких від 15 червня 1545 року говорилось про відновлення мит у межах, вказаних у листі казимира. Всі інші мита мали бути скасовані. Стосовно ж Корця у вироку зазначалося: “…в Корці князю Корецькому брати мито згідно з листом короля Казимира від навантаженого воза по два гроша, а від порожнього воза і від хутрового звіра скопного мита не брати, бо сам (князь) на сеймі не був і підтверджуючих листів на те скопне мито не показав”.

 Таким чином, бачимо, як держава намагалася регулювати митні відносини, хоча у більшості випадків державні чиновники збором мита самі не займалися, віддаючи це право на відкуп або в оренду торговим людям.

 Економіка Корця базувалася переважно на торгівлі лісовими товарами (попелом, поташем, деревиною). Місто було її центром на волинських землях. Тут існували великі централізовані склади (шпихліри), до яких звозили продукцію, виготовлену в навколишніх лісах, а звідси вже розпродували або ж вивозили на продаж. Власниками шпихлірів у більшості були купці-німці, а постачальниками до складів – дрібна українська шляхта.

 Найактивнішу участь у цій торгівлі брала міщанська верхівка. Корецький війт томило Манцевич у 80-х роках ХVІ століття наймав для виробництва поташу ремісників-німців, а збував свій товар у Гданську.

 Окрім розвитку західної та східної торгівлі, в першій половині ХVІІ століття Корець значно зріс як місто і був важливим суспільним і торгово-економічним центром Волинського воєводства. На початку 40-х років ХVІІ століття місто за чисельністю населення (7 тисяч чоловік) поступалося лише Острогу та Луцьку. З ХVІ століття розпочався також активний розвиток релігійного та культурного життя Корця.

 У другій половині ХVІ століття князь Богуш Корецький заснував у Корці монастир на місці зруйнованого в 1496 році татарами. Добудовував його вже Яхим Богушевич. Він попросив освятити обитель галицького владику Гедеона Балабана, який зробив це разом з іншими ієрархами: єпископом Луцьким та Острозьким Кирилом Терлецьким, єпископом Пінським Іоанном Гоголем, викладачами Острозької академії Герасимом Смотрицьким і Гераклієм Шеверинським за підтримки інших представників православного духовенства та населення. Новозбудований храм було освячено на честь Воскрісіння Христового. Першою ігуменею Корецького Воскресенського монастиря стала сетра князя Яхима – Серафима (в миру княжна Софія Корецька), яка в день освячення обителі прийняла постриг. Князі Корецькі давали щедрі фундуки (пожертви) на монастир, і серед цих дарувань - передмістя Корця Острівок, Берег із землею та селянами, село Климець Овруцького повіту.

 Через 20 років після підписання Берестейської унії, в 1616 році Воскресенський монастир було передано уніатському ордену базиліан (василіан), а в 1620 році князь самійло, який першим серед Корецьких перейшов у католицьку віру, почав будувати у Корці ще один монастир (кляштор), який було завершено у 1622 році. Належав він чернецькому ордену францисканців, які володіли ним до 1831 року.

 Монастирі були основними осередкамикультури та освіти у Корці за литовсько-польської доби. Значну вагу культурному розвитку міста приділяли також і місцеві магнати, які протягом кількох поколінь збирали бібліотеку, яка перейшла у спадок від них до князів Чарторийських і повністю згоріла під час пожежі в князівському замку в 1832 році.

 Корецькі виступали також фундаторами багатьох літературних і мистецьких пам”яток як у Корці, так і в інших містах України. Так, коштами князів Корецьких був відлитий дзвін на вежу Корнякта у Львові.

 У 1569 році, в розпал боротьби православними, католиками та реформаційною течією антитринітаріїв (соцініан), прихильники якої виступали проти постулату святої трійці, в місті, на замовлення князя Богуша Корецького - активного “ревнителя православ”я” було видано збірник, основу якого складали антитринітарістичні полемічні статті, переважно компілятивного (скопійованого) характеру. Одна зі статей збірника є оригінальною. Вона називається “Слово о Рожестве Христовом” і за змістом перегукується з полемікою Зиновія Отенського та Федора Косого на теренах Московського царства. Нині цей збірник зберігається у відділі рукописів бібліотеки Академії науки Литви (фонд 19, №103).

 З розвитком друкарства друковані книги почали з”ялятися і в маєтках князів Корецьких. Насамперед це стосується книг Івана Федоровича. Один з його “Апостолів”, надрукований у Львові в 1574 році,було надано в дар реєстровим козаком Іваном Лестуном та його дружиною Преображенській церкві в маєтку Корецьких у містечку Лісниках (нині ця книга знаходиться в російській Державній публічній бібліотеці ім.М.Салтикова-Щедріна у Санкт-Петербурзі; шифр. 1.1.21.б.). цілком можливо, що подібні книги були і в самому Корці.

 У першій половині ХVІІ століття в Корці пожвавилось просвітництво. Це, насамперед, було пов”язано з іменем українського поета, педагога, перекладача, церковного діяча Лаврентія Зизанія-Тустановського, який мешкав у місті з 1612 по 1634 рік (з перервами), ймовірно - при одному з корецьких монастирів. Помер і похований у Корці.

 Корець на 2 роки став основним місцем життя та діяльності Л.Зизанія, У місті він займався переважно релігійною, антикатолицькою діяльністю та написання своїх творів. Для активної участі в супільно-політичному та культурному житті він у 20-х роках ХVІІ століття виїжджав до Києва, де працював у друкарні Києво-Печерського монастиря редактором і перкладачем, входив до культурно-просвітницького гуртка києво-печерського архімандрита Єлисея Плетенцького, де мав славу “дидаскала та вітії”.

 Лаврентій Зизаній був автором першої української граматики – “Граматика словенська сьвершеннаго искуства осми частий слова” (1596 рік) і першого в україні та Білорусі букваря зі словником-читанкою “Наука ку читаню і розуменю писма словенскаго”.

 З полемічних творів Зизанія найбільш відомим є “Катехізис” (“Великий катехізис”), укладений та надрукований у 1627 році у Москві. Та оскільки ця книга містила в собі раціональне тлумачення деяких церковних догматів, її було оголошено єретичною і всі примірники спалено. В Україні “Катехізис” поширювався в рукописах.

 Найбільшого мистецького розвитку в Корці набули архітектура та будівництво. Протягом другої половни ХІV – першої половини ХVІІ століття в місті було збудовано замок (1380 рік - ХVІІ століття), костел святого Антонія (1533 рік), дерев”яна кладовищенська церква святого Іллі (1595 рік), Воскресенський монастир (1571-1616 роки), кам”яний міст через рів до замку (ХVІ століття), монастир францисканців (1620-1622 роки).

 Початкову освіту діти заможних корецьких міщан здобували при монастирських школах, на існування яких вказує існування в місті такого педагога, як Лаврентій Зизаній. Хто мав змогу - продовжував навчання в Острозькій академії. У 1639 році митрополит Київський петро Могила відкрив у маєтку київського воєводи Адама Киселя – містечку Гущі (нинішнє смт.Гоща, за 30 км на захід від Корця) філіал створеної ним Київської колегії. Треба вважати, що певна частина жителів Корця здобувала освіту в цьому навчальному закладі.