Головне меню

Фотогалерея міста

Історія та спадщина - Історія Кореччини від палеоліту до початку утворення держави у східних слов’ян

Зміст

 

Історія Кореччини від палеоліту до початку утворення держави у східних словян

 Найдавніші знахідки,зроблені на території Корецького району, відносяться до періоду палеоліту (35-11 тисяч років тому). У цей період людина вже навчилася виготовляти різноманітні знаряддя праці з каменю, про що свідчать виявлені на території Корця крем”яні вироби.

 На території району, поблизу села Новий Корець, знаходиться одна з найдревніших курганних груп Рівненської області. У 1982 року один з курганів цієї групи дослідила експедиція Рівненського краєзнавчого музею. Під курганним насипом виявлено давнє поховання та супроводжуючі речі, що дозволяє віднести знахідки до епохи ранньої бронзи, а саме - до городоцько-здовбицької культури шнурової кераміки, представники якої мешкали на великих просторах Південної, Східної та Центральної Європи у другій половині ІІІ – першій половині ІІ тисячоліття до н.е. Обряд поховання є характерним для цього часу: покійник лежав у скороченому стані, тобто в позі сплячої людини або ж плоду в материнському лоні. Це вказує на віру тогочасних людей у повторне життя померлого в іншому, потойбічному світі – померлий, похований таким чином, обов”язково прокинеться і повторно народиться. А тому в могилі лежали також речі, які будуть необхідні воскреслому в його новому повсякденному житті: кам”яна сокира, крем”яні знаряддя, глиняний посуд. Могильник під Новим Корцем нараховує 15 добре збережених курганів і є єдиною подібною пам”яткою на Рівненщині.

 Наступні знахідки відносяться до бронзового віку: на околиці села Копитів знайдено спис стжижовської культури, племена якої населяли північно-західну частину Волині, та крем”яне вістря до нього. До бронзової доби належать також знахідки крем”яних ножа, сокири і проколки, а також вовчого зуба-амулета в урочищі Річеччина.

 З кінця ХVІ і до ІХ століття до н.е. на великих просторах Європи розвивається тишинецько-комарівська культура, до якої належать нижні шари багатошарового поселення за 1,5 кілометра від села Харалуг. У цьому ж поселенні знайдено сліди могилянської групи пам”яток культури Волині (VІІ-VІ століття н.е.), а також милоградської культури (друга половина І тисячоліття до н.е.), а які належать до ранньозалізного віку.

 У І столітті нашої ери територію Волині населяли зарубинецькі племена. Окремі залишки цієї культури було знайдено на території села Сапожин у 1936 році польськими археологами. У другій половинні І тисячоліття нашої ери територія Корецького району була прикордонням між землями волинян, які мешкали на захід від Горині, та древлян (на схід від Случа). Але яке саме з цих племен населяло корецькі землі, достеменно не відомо, оскільки розкопки проводилися недостатньо і багато стародавніх курганів залишились нерозкопаними.

 У 1965 році поблизу села Морозівка на лівому березі річки Корчик виявлено слов”янське поселення VІ-VІІ століть.

 У 1983 році експедиція Рівненського краєзнавчого та Корецького історичного музеїв дослідила курган у селі Гвіздів, а у 1985 році здійснила розкопки поблизу села Велика Клецька, на могильнику, що складається з чотирьох курганів. Ці кургани були насипані слов”янами-язичниками, про свідчать залишки вогнища складали в певному місці, над якими насипали земляний горб). У Гвіздівському кургані поряд з рештками поховання знайдено оплавлені внаслідок дії вогню бронзові вироби, кольорову скляну намистину та уламки глиняного посуду. У кургані поблизу Великої Клецьки археологи натрапили на залізний ніж, уламки гончарного та ліпного посуду. Остання знахідка вказує на більш ранню дату цього кургану - ІХ століття.

 Кургани-могильники, які належать до часу формування держави у східних слов”ян (ІХ-Х століття), розташовані у центрі села Гвіздів. Серед них є досить великі за розмірами – висотою до двох і діаметром понад 15 метрів.

 До періоду Київської Русі можна віднести городища, розміщені поблизу сіл Сапожин, Стовпин і міста Корець. Зокрема, біля села Сапожин, в урочищі Вал, знаходиться городище ХІ-ХІІ століть. Воно лежить на рівнині, оточене валом, залишки якого зберіглися з південної та східної сторін городища. З південного сходу помітно слід колишнього рову. Це городище, ймовірно, є залишком міста Сапогинь, яке згадується у літописі під 1151 роком. Обстежене воно було в 1961 році,й на його території виявлено керамічний матеріал.

 Поблизу Стовпина городище розташоване на мисі, який підвищується над долиною на 4 метри. Воно відрізане від плато дугоподібним ровом і захищене стрімкими схилами. Розміри городища становлять приблизно 52х65 метрів, а довкола нього знаходяться пригороди. Розкопки проводились у 1960 році.

 Корецьке городище знаходиться за 1 км від міста у напрямку урочища Шитня, на підвищеному ерезі річки Корчик. Воно має підтрикутну форму розміром 52х63 метри і обведене подвійним валом до 2 метрів заввишки та ровом. Виявлене наприкінці ХІХ століття, обстежене у 1960 році. На його території виявлено кераміку давньоруських часів.

 До періоду Київської Русі належить і могильник поблизу села Устя в урочищі Могилки (розкопаний у 1937 році Я.Фітцке) та половина давньоруської монетної гривни новгородського типу, яку було знайдено на території села Черниця.

 Знахідки круглих, метрів зо два в діаметрі, домниць (примітивних залізоплавильних печей) свідчать про те, що у давнину на території Корецького району добували болотну залізну руду. Розташовані ці домниці на території між селами Даничів і Залізниця. Деякі з них траплялися з рудою або вже готовим металом впереміжку з деревним вугіллям. Часові межі так званого даничівсько-залізницького металургійного комплексу приблизно датуються ХІ-ХVІ століттями, хоча цілком імовірно, що руду тут добували і більш ранні часи.

 Під час копання меліоративного каналу біля урочища Круг було викопано кілька брил залізної руди. У середній школі села Користь зберігається залізний меч. Якщо буде підтверджено, що цей меч виготовлений саме із залізної руди, тоді можна буде з впевненістю говорити, що поряд із залізоплавильнями в цій місцевості існували і зброярні, а також стверджувати, що згадуванні в “Слові о полку Ігоревім” мечі харалужниє” отримали свою назву від села Харалуг Корецького району.